аналіз вірша "гітара" лорка

+ 0 -

EkaterinaYakob

16 марта 2015 г., 6:41:23 (9 лет назад)

Вірш «Гітара»

Як заридала моя гітара, —

розбилась досвітку

криштальна чара,

(Гарсіа Лорка. «Гітара»)

Світ, у якому живе ліричний герой Лорки, сповнений трепетного життя. Тут усе бринить, звучить, співає, плаче, кричить, танцює, ридає. Яскравим прикладом такого художнього світобачення і світоро­зуміння є вірш «Гітара». Специфіка авторської манери складається тут з таких чинників, як: гнучкий ритм — короткі рядочки, після кожного зміна паузи; система повторів, риторичних окликів; монологічний характер оповіді і персоніфікація гітари як живої істоти:

^ Плаче, як вода,

що рине з яру,

плаче, як вітер,

що жене хмару...

вона ридає

за даллю...

А-ой, гітаро!

У серці п'ять ножів

одним ударом!

Слід звернути увагу на суцільну метафоризацію поетичної тканини тексту. Головний, домінуючий троп, який формує весь текст, — це персоніфікація гітари. Вона — жива істота, яка діє самостійно, незалежно від гравця. Такий троп називається метагоге. Це різновид метафори, який характеризується тим, що неживий об'єкт діє так, як живий. Головний прояв духовності гітари, а вона тут є суб'єкт дії, — це плач. У свою чергу плач — це гра, і ця гра безкінечна, вічна і трагічна. Сам образ плачу — сумний образ, прояв туги. Але у Лорки він набирає трагічного характеру завдяки системі порівнянь і паралелізмів. Наприклад: «плач» зіставляєтья з таким розгорнутим порівнянням:

^ Так, прощається птиця з життям

під загрозою жала змії.

Гітара як жива істота вписана в навколишній світ, вона частина цього світу. Вода, вітер, пісок, хмари — оточення, в якому існує, тобто плаче гітара, — теж живе, персоніфіковане. Тут усе пульсує, дихає. До цього життя спонукає гітара: вода плаче, вітер плаче; захід плаче, сумуючи за світанком (антитеза); «плаче стріла за ціллю»; «плаче пісок гарячий»; «плаче в голім гіллі пташка остання», і цей плач стає світоглядною константою Лорки, фактором його світосприйняття.